Цитати Шевченка - це крилаті вислови, фрази з творів чи життя автора, які чує та використовує кожен українець. Ці вислови та афоризми показують патріотизм Шевченка, його любов до своєї країни, свого народу та мови.
Мудрі цитати, фрази та вислови як і його поезія не втрачають своєї актуальності й донині та стали вже крилатими. В цьому можна переконатися самому, прочитавши запропоновані вашій увазі цитати з творів Тараса Шевченка...
КРИЛАТІ ЦИТАТИ про ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ
"Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!"
«Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця
"Здається - кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…"
«І виріс я на чужині…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал
"Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!"
«Тарасова ніч»; 6.XI 1838; С.-Петербург
" Зажурилась Україна — така її доля!"
«Тарасова ніч»; 6.XI 1838, С.-Петербург
"Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла..."
«Гайдамаки»; 1839-1841, С.-Петербург
"Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте."
«Згадайте, братія моя…»; 1849-1850, Оренбург
"Молися, сину, за Вкраїну його замучили колись..."
«Мені однаково, чи буду…»; 17.ІV-19.V 1847, С.-Петербург
"О Господи! Дай мені хоч глянуть на народ отой убитий, на тую Украйну!"
«Заросли шляхи тернами…»; І-ІV 1849, Раїм
"Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають, що не в Украйні буду жить, людей і Господа любить."
«В неволі тяжко, хоча й волі…»; 19-30.V 1847, С.-Петербург
" Я всю мізерію оддав моїй Україні-небозі…"
«Буває, в неволі іноді згадаю…»; І-ІV 1850, Оренбург
"Для чого я на світ родився, свою Україну любив?"
«Чернець»; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця
"Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть."
«Чи ми ще зійдемося знову?..»; 19-30.V 1847, С.-Петербург
КРИЛАТІ ЦИТАТИ про СТАВЛЕННЯ ДО БОГА
"Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога."
«Як умру, то поховайте…», [Заповіт];25.XII 1845, Переяслав
"Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає..."
«Давидові псалми. 52»; 19.XII 1845, В’юнище
"Все од Бога!
Од Бога все! А сам нічого
Дурний не вдіє чоловік!"
«Варнак»; I-V 1848, Орська фортеця
"Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами."
— «Кавказ»; 18.XI 1845, Переяслав
"Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки."
«Кавказ»; 18.XI 1845, Переяслав
"Встань же, Боже, суди землю
І судей лукавих.
На всім світі Твоя правда.
І воля, і слава."
«Давидові псалми. 81»; 19.XII 1845, В’юнище
"Боже! Боже! Даєш волю
І розум на світі,
Красу даєш, серце чисте…
Та не даєш жити.
Не даєш на рай веселий,
На світ Твій великий,
Надивитись, намолитись
І заснуть навіки."
«Княжна», рр. 116-123; ІХ-ХІІ, Орська фортеця
"І за що
Його, святого, мордували...
Чи не за те, що й ми тепер
(Сам себе питаю)
Отакими злодіями
Тюрми начиняєм,
Як і Син отой Марії?"
«Неофіти»; 8.ХІІ 1857, Нижній Новгород
"І Бог не знає,
А може, й знає, та мовчить."
«Княжна»; VI-XII 1847, Орська фортеця
"І все-то те лихо, все, кажуть, од Бога!
Чи вже ж Йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну."
«Іржавець»; VI-XII, 1847, Орська фортеця
"А може, й Сам на небесі
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром!"
— «Якби ви знали, паничі...»; I-IV 1850, Оренбург
КРИЛАТІ ЦИТАТИ про КОХАННЯ
"Любов — Господня благодать!
Люби ж, мій друже, жінку, діток;
Діли з убогим заробіток,
То легше буде й зароблять."
«Москалева криниця»; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця
"Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає."
«Тополя»; 1839, С.-Петербург
"Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!"
«Молитва»; 24.V 1860, С.-Петербург
"Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає..."
«Причинна»; 1837, С.-Петербург
"Диво дивнеє на світі
З тим серцем буває!
Увечері цурається,
Вранці забажає!
Та так тяжко забажає,
Що хоч на край світа
Шукать піде…"
«Титарівна»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал
"Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами."
«Катерина»; 1838-1839, С.-Петербург
"Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить..."
«І багата я …»; V-ХІІ 1848, Косарал
КРИЛАТІ ФРАЗИ про РОДИНУ
"Добро, у кого є господа, а в тій господі є сестра чи матір добрая. Добра, добра такого таки зроду у мене, правда, не було..."
«Добро, у кого є господа…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал
"Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…"
«Ми восени так и похожі…»; ІХ-Х 1849, Раїм
"Добре жити з родиною. а ще лучше за горою з дружиною молодою."
«Туман, туман долиною…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал
"... Слово мамо. Великеє, найкращеє слово!"
«У нашім раї на землі…»; І—IV 1849, Раїм
"Жаль і батька, жаль і матір, і вірну дружину, молодую, веселую, класти в домовину, жаль великий, брати мої..."
«Три літа»; 22.XII 1845, В’юнище
"А я вже думав одружитись, і веселитися, і жить, людей і Господа хвалить…"
«Варнак»; 1-V 1848, Орська фортеця
"Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим."
«У нашім раї на землі…»; І—IV 1849, Раїм
"Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Ох діти! Діти! Діти! Велика Божа благодать!"
«Княжна»; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця
"Жить би, жить, хвалити Бога, кохатися в дітях, так же ні..."
«Сотник»; І-ІV 1849, Раїм
...Тяжко годувати малих діток неумитих в нетопленій хат...
«Три літа»; 22.XII 1845, В’юнище
"У багатих ростуть діти — верби при долині, а у вдови одним одно, та й те, як билина."
«Сова»; 6. V 1844, С.-Петербург
"Сиротині сонце світить (світить, та не гріє)..."
Катерина»; 1838-1839, С.-Петербург
"Сироту усюди люде осміють."
«На вічну пам’ять Котляревському»; ХІ-ХІІ 1838, С.-Петербург
"Хто ж сироті завидує — карай того, Боже!"
«Думи мої, думи мої…»; І-ІІІ, 1840, С.-Петербург
"Недовгий шлях — як човнові до синього моря — сиротині на чужину, а там і до горя."
«Вітер з гаєм розмовляє…»; 1841, С.-Петербург
"Тяжко-важко в світі жити сироті без роду, нема куди прихилиться — хоч з гори та в воду."
«Думка» /«Тяжко-важко в світі жити…»/; 2. XI 1838, Гатчина
"Тяжко мені сиротою на сім світі жити; свої люде — як чужії, ні з ким говорити..."
«Думка» /«Нащо мені чорні брови…»/; 1838, С.-Петербург
МУДРІ ЦИТАТИ про МОВУ
"Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!"
«До Основ’яненка»; Х-ХІІ 1839, С.-Петербург
"...Возвеличу
Малих отих рабов німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово."
«Подражаніє 11 псалму»; 15.11 1859, С.-Петербург
"...Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало..."
«Марку Вовчку»; 17.11 1859, С.-Петербург
"Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.."
«Ну що б, здавалося, слова…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал
... І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать...
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"В школе нас всему, совершенно всему
научат, кроме понимания своего милого
родного слова."
Повість «Прогулка…»; І ч. ЗО.XI 1856, Новопетровське укріплення / II ч. 16.11 1858, Нижній Новгород
"І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик…"
«Подражаніє 11 псалму»; 15.11 1859, С.-Петербург
"Яке гарне буття поета, якби він міг бути тільки поетом і не громадянином."
Слова Шевченка 1859 року зі спогадів Андрія Козачковського
МУДРІ КРИЛАТІ АФОРИЗМИ
"Борітеся — поборете. Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!"
«Кавказ»; 18.XI 1845, Переяслав
"В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Обніміте ж, брати мої, найменшого брата."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі."
«І Архімед, і Галілей…»; 24.IX 1860, С.-Петербург
"І ми не ми, і я не я."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"І премудрих немудрі одурять."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Кайданами міняються, правдою торгують."
«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище
"Караюсь, мучуся… але не каюсь."
(«N. N.» /«О думи мої! О славо злая!..»/; VІ-ХІІ 1847, Косарал
"Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою."
«Доля»; 9 .II 1858, Нижній Новгород
РІЗНЕ МУДРІ КРИЛАТІ ЦИТАТИ, ВИСЛОВИ, ФРАЗИ, АФОРИЗМИ
"Єсть ще і такі паничі, що соромились свою благородну фамілію (Кирпа-Гнучкошиєнко-въ) і надрюковать в мужицькій книжці."
«Панове субскрибенти!» (Анотація до поеми «Гайдамаки» (1841).
"Либонь, уже десяте літо,
Як людям дав я «Кобзаря»,
А їм неначе рот зашито,
Ніхто й не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене."
«Хіба самому написать…», «Мала книжка», січень — квітень 1849 р.
Уривки з листів
"Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить."
Лист до Микити Шевченка, 15 листопада 1839.
" Единственная отрада моя в настоящее время — зто Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно. Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии, непорочной Матери Христовой, но теперь и это мне будет в преступление."
До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
"...Ужасна безнадежность! так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею."
До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
"Ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души — а я теперь брошен в жертву той и другой!"
До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
"Да, человек в несчастии живет в самом себе, как говорят разумные люди, т.е. размышляет. А к чему ведет размышление? Спросить бы этих умных людей. К тому, что разрушает надежду, эту всесветную прекрасную обманщицу!"
До С. С. Гулака-Артемовського; 1.VII 1852, Новопетровське укріплення
"Мы вообще более или менее любим извинять свои даже неизвинительные проступки и маскировать их чем попало, лишь бы казалось правдоподобно."
До Бр. Залеського; 9.Х 1854, Новопетровське укріплення
"Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш..."
До Я. Г. Кухаренка; 30.IX 1842, Петербург
"... Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє."
До А. І. Лизогуба; 1.II 1848, Орська кріпость
"Лучше любить і робить, аніж писать і говорить."
До Я. В. Тарновського; 23.XII 1860, С.-Петербург
"Какое чудное, дивное создание непорочная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий."
До Бр. Залеського; 10.II 1855, Новопетровське укріплення
"Мати, всюди однакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люди, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку."
До В. Г. Шевченка; 7.XII 1859, С.-Петербург
"... в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки."
До В. Г. Шевченка; 2.XI 1859, Петербург
"...я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров'ю."
До В. Г. Шевченка; 2.II 1859, Петербург
"... я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським."
До М. Г. Шевченка; 2.III 1840, Петербург
"...Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся."
До М. С. Щепкіна; 9.II 1858, Нижній Новгород
"А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! — та ще й у казармах."
До А. І. Лизогуба; 11.XII 1847, Орська кріпость
" Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе."
До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
"[Пишу] по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю."
До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
0 коммент.: